Все записи
МОЙ ВЫБОР 17:31  /  26.05.17

272просмотра

Сергей Жадан в переводе Алексея Цветкова

+T -
Поделиться:

+ + +

Знакомые похоронили сына прошлой зимой.

Да и зима-то была - гром и дождь проливной.

Хоронили по-тихому, дел у каждого - куча всего.

За кого он воевал? - спрашиваю. Не знаем, - говорят, - за кого.

За кого-то воевал, - говорят, - а за кого - поди проверь.

Какая разница, - говорят, - и что изменишь теперь?

Сам бы его и спросил, а так - лови не лови.

Хоть он бы и не ответил - хоронили без головы.

На третьем году войны мосты латают опять.

Я столько знаю о тебе - кому бы все рассказать?

Знаю, к примеру, вот этот мотив, как тебе нравился он.

Я знаю твою сестру. Я был в нее даже влюблен.

Знаю, чего ты боялся, даже знаю - почему.

Знаю, кого ты встретил в ту зиму, и что говорил ему.

Ночи теперь такие - пепла и зарева смесь.

Ты всегда играл за соседнюю школу.

За кого воевал ты здесь?

 

Ежегодно сюда приходить, сражаться с сухой травой.

Ежегодно копаться в земле - тяжелой, неживой.

Ежегодно видеть столько покоя и столько бед.

До последнего верить, что по своим не стрелял ты, нет.

Пропадают птицы в волнах дождя густых.

Помолиться б кому за твои грехи, но что я знаю о них?

Помолиться б кому, чтобы дождь рассеялся, словно дым.

Птицам проще, спасенье души совсем неведомо им.

 

+ + +

Знайомі поховали сина минулої зими.

Ще й зима була такою – дощі, громи.

Поховали по-тихому – у всіх купа справ.

За кого він воював? – питаю.

Не знаємо, - кажуть, - за кого він воював.

За когось воював, - кажуть, - а за кого – не розбереш.

Яка тепер різниця, - кажуть, - хіба це щось змінює, врешті-решт?

Сам би в нього і запитав, а так – лови не лови.

Хоча, він би й не відповів – ховали без голови.

На третьому році війни ремонтують мости.

Я стільки всього про тебе знаю – кому б розповісти?

Знаю, наприклад, як ти виспівував цей мотив.

Я знаю твою сестру. Я її навіть любив.

Знаю, чого ти боявся, і навіть знаю чому.

Знаю, кого ти зустрів тієї зими і що говорив йому.

Ночі тепер такі – з попелу та заграв.

Ти завжди грав за сусідню школу.

А ось за кого ти воював?

 

Щороку приходити сюди, рвати суху траву.

Скопувати щороку землю – важку, неживу.

Щороку бачити стільки спокою і стільки лих.

До останнього вірити, що ти не стріляв по своїх.

За дощовими хвилями зникають птахи.

Попросити б когось про твої гріхи.

Але що я знаю про твої гріхи?

Попросити б когось, щоби скінчились нарешті дощі.

Птахам простіше – вони взагалі не чули про спасіння душі.

Комментировать Всего 1 комментарий

Пронзительно и космически тоскливо